Дівчинка, яку kинули на вокзалі, багато років намагалася знайти свою маму. І ось одного разу пролунав дзвінок

На пероні юрмився народ. Відправлявся поїзд в Читу. Одні зустрічали, другі проводжали. А треті їхали. І нікому не було справи до маленької розгубленої дитини, яка стояла і плакала. Вона дивилася на всі боки, в очах стояли сльози і час від часу вимовляла: «Мамочка!» В результаті один з чоловіків подивився на неї. Зупинився, підійшов і став озиратися в пошуках родичів. -Дитинко, де твоя мама? — ласкавим голосом запитав він. -Не знаю. — жалібно відповіла та. -А ім’я у тебе є? — продовжував запитувати він. -Лізонька, — відповіла вона. -А куди ж поділася твоя мати? — запитував чоловік. -Поняття не маю, — опустила голову Ліза, — пообіцяла незабаром повернутися. -Ясно, — задумливо мовив той — а це чиє?

Він побачив, що в кишені курточки дівчинки лежить листочок. Це була записка матері дитини. «Добрі люди, які знайшли мою дочку. Її ім’я — Єлизавета Олександрівна Аглицька, народилася вона 25.10.2003 року. Моє ім’я — Тетяна Василівна Аглицька; і я пишу відмову від своєї дочки. Передайте її, будь ласка, в будинок дитини або заберіть собі. залишитися зі мною вона не може. Так склалася ситуація. » Чоловік в задумі став чухати лоба. Потім узяв дитину за руку і попрямував до кімнати міліції. З тих пір пройшло 16 років. Ліза стала дорослою. Вже встигла закінчити школу, поїхала вчитися в сусіднє місто до технікуму. Тепер вчиться на хорошу професію.

Скоро стане кухарем і вже підробляє в закладах громадського харчування. Протягом цих років вона жила в дитбудинку — і ніхто її не удочерив. Найбільше в житті Ліза хотіла відшукати матір. У неї не було зла на неї. Вона всіляко намагалася виправдати її рішення залишити дочку на вокзалі. Під час навчання в технікумі Ліза подружилася з вельми неординарною особистістю — Євою. -Дивись, ти ж чула, що існує така телепередача «Чекай на мене». Вони-то вже точно допоможуть відшукати твою мати, — порадила Єва.

-Якось страшно туди звертатися … — мучили сумніви Лізу. -Ну а що не так? Втрачати тобі нема чого. Ти або відшукаєш її, або не відшукаєш — заплескала в долоні Єва і стала смикати дівчину. Дівчата залізли в інтернет, заповнили анкету, завантажили потрібні фото, вказали дані Лізи в заявці. Їм залишалося лише чекати відгуку редакції. Минуло десь 6 місяців і дівчата вже забули про свою затію. І тут їй дзвонять. -Добрий день, — почула вона в трубці чийсь незнайомий голос. Ви — Ліза Аглицька?? -Звичайно, ви потрапили за адресою, — не вірила своїм вухам дівчина.

-Ми б хотіли запросити вас на нашу телепередачу, де цілком можливо буде брати участь ваш родич, — почула вона в трубці. -Домовилися, я можу приїхати, — не тямлячи себе від радості, погодилася Ліза. Жінка розповіла їй, куди і коли Ліза повинна буде приїхати на передачу і де вона може зупинитися на час зйомок. -Мені подзвонили з телепередачі! — була в захваті Ліза. Єва раділа разом з подружкою. Через пару місяців Ліза з Євою поїхали до столиці. У залі юрмився народ, і Лізі було якось страшнувато. Вона відчувала себе ніяково. Отже, ведуча розповіла історію Лізи і її викликали в студію.

Все відбувалося з Лізою, немов у казці, вона підстрибувала від нетерплячки. Хто ж міг відгукнутися на її запит? -Ми хочемо запросити в нашу студію Аркадія, — з радістю сказав ведучий телепередачі. У студію увійшов дитина років 10. Скажи нам, будь ласка, як тебе звати і чому ти вирішив прийти на зустріч з Лізою? — запитав у дитини ведучий. -Я її брат — у сум’ятті сказав хлопчик. — одного разу в соцмережах я помітив її історію і згадав, що мати мені говорила про те, що у мене є сестричка, тільки мама залишила її в дитбудинку.

-А як звуть твою мати? — продовжував ставити запитання ведучий. -Тетяна Аглицька — сказав дитина і сумно заплакав. -А ти ж не сам приїхав сюди? — питає ведучий. -З бабусею, мама померла рік тому. — з сумом в голосі сказав Аркаша. До зали увійшла бабуся і почала обнімати Лізу разом з Аркадієм. -Ми більше ніколи не розлучимося, — твердила бабуся постійно. А Ліза була рада тому, що знайшла нарешті своїх своїх родичів