Задзвенів телефон — і улюблений швидко, але мовчки вийшов з квартири. А я вирішила за ним nростежити

Задзвенів телефон — і улюблений швидко, але мовчки вийшов з квартири. А я вирішила за ним простежити!Я йшла по тротуару і побачила, як симпатичний юнак намагається зняти кошеня з дерева. Пухнастий малюк жалібно нявчав, але спускатися категорично відмовлявся.- Не хоче повертатися на землю? — посміхнулася, підійшовши ближче.- Сильно наляканий! — Відповів юнак, повернувшись до мене. — Собаки загнали на верхівку.Спільними зусиллями нам вдалося допомогти котику. Так я познайомилася з Сашею. Потім ми стали зустрічатися. Дружба переросла в любов, вирішили, що будемо жити разом. Склала речі і переїхала в його квартиру. Спочатку боялася, що побут буде руйнувати відносини. Але переживала марно. Хлопець виявився без шкідливих звичок, як і я. Єдине, що сильно дратувало, його раптові пригоди.

Лунав дзвінок по телефону. Він, нічого не пояснюючи, зривався з місця. Міг пропасти на кілька годин, зв’язатися з нимв цей час було марно.- Пане Олександре, мені потрібно з тобою серйозно поговорити!- Так любов моя!- Де ти знову був ?! Чому залишив одну без будь-якої причини ?!- У товариша виникла термінова проблема. Потрібна була допомога.- Друзі дорожче, ніж я ?!- Ні, це незрівнянні величини. Ви однаково дорогі для мене. Всі розмови після раптових поїздок закінчувалися таким чином. Людина за своєю природою недовірливий, я почала його ревнувати. Між нами виникали сварки, від яких обидва сильно страждали.Крадькома я перевірила його смартфон. У телефонній книзі нічого підозрілого не знайшла. Одні робочі контакти і чоловічі імена. Обдзвонювати всіх підряд було б безглуздо, тільки виставила б себе в поганому світлі.

Ніяких компрометуючих фотографій. Але залишати без уваги таку поведінку було вище моїх сил. Мені прийшла в голову ідея. Наступного разу, коли він терміново помчить з дому, поїду в погоню на своїй машині. Ось і дізнаюся, куди тікає мій улюблений. Скоро така нагода трапилася. Після дзвінка Саша буквально зірвався з дивана, одягнувся. Чмокнув мене в щічку і вибіг з квартири. Я схопила одяг і пішла за ним, одягаючись на ходу. Пощастило, що наші машини стояли поруч. Саша мене не помітив, зате мені було легко слідувати за ним.Я довго висіла у нього на хвості. Довелося проїхати через усе місто. Улюблений мчав дуже швидко, пару раз цілком міг постраждати від співробітників поліції за перевищення швидкості, але обійшлося.Закінчилися житлові квартали, ми виїхали на автостраду.

Пощастило, що відмінно вмію водити машину, інакше точно знайшла б собі проблеми. Минуло кілька хвилин, і раптом вдалині я помітила скупчення транспорту. Стало ясно, що попереду сталася аварія. Стояло кілька машин, світилися маяками карета швидкої допомоги і патрульний автомобіль дорожньої інспекції. Саша зупинився, вискочив, відкрив багажник, дістав сумку значного розміру і поспішив до місця події. Співробітник поліції пропустив його безперешкодно. Зупинившись, включила аварійні вогні і відправилася слідом. Коли підійшла ближче, то стало не по собі. Машина збила лося, що перебігав дорогу. Лікарська бригада прийшла на допомогу постраждалим людям. А осторонь лежало покалічене тварина.Поруч з нею Олександр діставав із сумки інструменти, робив укол, щось оглядав на тілі звіра.

Відразу згадала, що розповідав Саша. Давним-давно мій улюблений навчався на ветеринара, але щось трапилося, і він змінив професію.- Дівчина, стійте! Туди не можна! — Я поспішила ближче, але поліцейський перегородив шлях. — Там мій хлопець! Бачите, він допомагає тварині! Мені потрібно туди!- Добре, ідіть. — Лейтенант ДПС оглянув мене з ніг до голови, повернувся в сторону Саші.- Ну що, як він? — підбігла я до коханого.- Погано дуже погано. Удар був сильний. Боюся, що ні врятуємо! — не піднімаючи голови, відповів Саша. Потім сильно здригнувся.- Ти?! Що ти тут робиш?! — Різко піднявши підборіддя, подивився мені в очі.- Захотіла дізнатися, куди ти так швидко поїхав! — Відповіла зухвало.- Ну що, велика ревнивець, тепер побачила, чим займаюся ?! — посміхнувся улюблений і продовжив рятувати тварину.

Через якийсь час під’їхали співробітники природоохоронної організації. Один став вичитувати водія, двоє інших попрямували до нас. — Привіт, Олександр, — привіталися вони з моїм хлопцем. — Як лось?- Випадок дуже важкий, боюся, все буде погано! — Не водіть мене за ніс, юначе! — підійшов їх начальник. — Я кожен раз чую подібне! А потім знову і знову випускаємотвоїх пацієнтів в ліс!- Іване Івановичу! Викликай вантажівка з підйомником! — Звернувся він до підлеглого. — Нехай приїжджають, забирають в наш притулок. Лось молодий, одужає!- Наступного разу нікуди без мене не поїдеш! — зі сльозами сказала я Сашкові. — Я тобі допомагати буду! Обіцяю!- І ревнувати більше не станеш ?!- Ну немає! І не сподівайся! — моментально розлютилася я, а через секунду ніжно поцілувавши свого героя.